Не люблю і не читаю фентезі. Ну знаєте, всі ці дракони, ельфи, гноми, північні королівства...Командор Толкін про них вже все сказав, і краще ніхто не скаже. Снобське ставлення у мене до фентезі, коротше. Але виявляється, що мені дуже заходить міське фентезі. І про це я дізналася завдяки роману "Киянин" Кирилл Талер. Ні, це не магічний реалізм, не химерна проза, я навмисно перепитувала, це саме з нуля створений світ, а отже — фентезі. Ну ок. Спочатку я боялася читати роман. Бо ж неясно, чи сподобається, а як потім викручуватися і не зіпсувати стосунки, й усе таке інше. Але від книжки я просто ув захваті. Тролів і орків тут немає, зате є Київ і кияни, що подорожують між різними альтернативними столицями — бокораші, тобто сплавщики. Ну уявіть, що Києвів у всесвіті мільйони, мільярди, і всі різні. Якісь відрізняються незначними подіями, деталями, а якісь можуть мати геть зовсім альтернативну історію. Зможете уявити Київ, де досі ходить бензотрамвай? У нашому вимірі такий існував до 1941 року. Або в Київ, де досі мер — Леонід Черновецький? Або в химерний страшний Київ, де з піску стирчать скелети зруйнованих будівель, бігають скарабеї і правлять істоти з нічних кошмарів? Роман цікавий, ловила себе на думці, що хочеться кинути все і йти нарешті читати далі. Вже сторінки з десятої текст затягує у свої правила, і починаєш бачити місто крізь оптику книжки, очікувати якоїсь чортівні та уважніше придивлятися до людей і будівель навколо. Мене досі не відпустило) Сюжет динамічний, багато неочікуваних поворотів, кілька разів хотілося вигукнути "серйоооозно?", я й не стримувалася. А ще мені подобається, що це дуже київська історія: локації, герої, їхні навички, міфологія. Книжка прокачує як знання про місто, так і мотивує ставитися до нього уважніше, з більшою цікавістю і, мабуть, ніжністю. Я хочу, щоб Києва в літературі було більше. Більше осмислено, проговорено, пережито. Адже якщо про тебе не пишуть, тебе, наче й немає. Тішуся, що тепер є Київ Кирила Талера.

“Чудово! Ось навіть просто непристойно добре. Облаяти нема за що”.

Общее впечатление - мне реально нравится. Это интересно, это необычно, это большей частью лишено штампованных идиотизмов городского фэнтези, и это захватывает. В целом по изложению - может быть, чуть меньше разговорного языка и чуть больше литературного, но я особенно не нашла, где удобно придолбаться. Местами какой-то унылый сексизм проскакивает, но в целом повествование ровное, без, повторюсь, идиотизмов. С ГГ себя ассоциировать легко, события развиваются быстро, герои живые и жизнеспособные, картинки перед глазами - есть. За знание и понимание Киева отдельно плюс.

“Возможно поздно, но все равно выскажу свои 3 слова.)) Сначала тема была непонятна и как-то детективно ) потом сюжет стал затягивать, но изложение немного напрягало отрывочностью и напоминало, как общаются ютуберы, которых смотрят подростки (летом с племянником пришлось вникнуть в эту тему... отдельная история...). А дальше сюжет затянул, читалось увлеченно и с интересом. Из недостатков,имхо, много новых непривычных слов, которые надо держать в памяти (чотка, нюш и тыпы). Но повторяю, это наапрягало меня, возможно, более молодой аудитории это будеть норм. ) такое вот впечатление ) в целом, понравилось!”

“Сюжет интересный, не смотря на аллюзии ко всяким любимым книжкам, я прочитала с удовольствием, так что вполне годный продукт.”

Давно не писав відгуків на книги. А на фентезі не писав ніколи. Думав - не мій жанр. Як би описати цю книгу - найближче по стилістиці до "Киянина", що мені спадає на думку - це "Стрілок" Кінга, з тією особливістю, що Кінга я прочитав одну книгу і поклав на полицю, бо вирішив, що це занадто нудне чтиво, а від цієї не міг відірватися. "Киянин" - це справді міське фентезі, і, що найголовніше - це фентезі про сучасні локальні легенди, бо історії про переходи між світами на Гідропарку чи Подолі я вперше почув мабуть у дитсадку на Дарниці. В сухому залишку, отримав книгу на пошті в 11:30, а повністю прочитав до десятої вечора. Просто на одному диханні. У книзі справді стрімкий сюжет, який тримає. Навіть жалієш, коли починаєш розбиратися, або вгадуєш наступний сюжетний поворот. Багато справді орного гумору, який зустрічаєш не в кожного письменника. Я наприклад не пригадую, коли з таким захватом відкривав для себе нову літературу. Рівень вражень, як від "Змови в Києві" Євгена Плужника. А рівень смішнявок як у Сапковського.

"Киянин" Кирила Талера - одна з тих книжок, від яких не хочеться відриватись. Проковтнула за два дні, і з того часу чекаю продовження, а в ідеалі - взагалі розбудованого Всесвіту по типу тих же ДС. Спойлерити не буду, але ідея цікава, без банальщини у вигляді умовних "ельфо-єдинорожно-драконових" фентезі середньовічного сеттингу, при цьому опис персонажів, локацій і химер дуже соковитий, картинка в голові малюється яскрава і, що називається, "западає в душу". Сюжет десь спокійно-текучий, десь карколомний (екшену більше), так що ані знудитися, ані "перебрати вражень і закрити книжку" не вийде. Якщо підвести короткі тезисні підсумки, то плюси: Цікаво, живо і яскраво написано. Потенціал до розвитку сюжету окремо і всесвіту загалом величезний - цілком можливо залучати авторів коміксів, наприклад, або фанфікшн, місця вистачить усім - це не обмежений кількома "супергероями" світ, де всі решта лише декорації, тут у кожного фактично може бути написана історія про своїх персонажів, просто вписана в канон Про це ще, напевно, рано говорити, але потенціал до мерчу. Якісь (типу футболок) описані прямо безпосередньо в книзі, можна брати і використовувати. Про себе можу сказати, що я б купила 100%. Мінуси - в умовах війни дуже довго пишеться продовження.

Враховуючи доволі об’ємний досвід читання різножанрової фантастики за останні 30 років, моїм категоричним нехтуванням міського фентезі були об’єктивні причини. Цей сегмент невпинно скочувався у підлітково-бальзаківську вампірську жіночу еротичну літературу aka “жіночий вампірський роман”. Однак “Киянин” перевернув жанр з ніг на голову, надав йому нове дихання та захопив мої серце та розум. Свіжа ідея нетривіального мультивсесвіту в сетингу рідного та знайомого мені з дитинства міста, ретельно продумана та якісно подана мотивація вельми різних персонажів - це точно вартує Вашого часу. Цікаві конфлікти та сюжетні лінії, знайомство з Всесвітом автора, поступове розкриття героїв, солідні рівні напруги та інтриги - компоненти, які змусять Вас провести цей час підстрибуючи на краєчку стільця. Таємниці гігантського Всесвіту Бокорашів та глибока особиста драма головного героя - це те, що залишить Вас чекати на продовження серії. Я вдячний Талеру за цю подорож, за давно забуте відчуття приємного здивування від сучасного українського фантастичного твору. Наступну книгу серії куплю на етапі передзамовлення. І Ви, якщо прочитаєте “Киянина”, вчините так само.

З задоволеням прочитав "Киянин" і всім раджу. Мені здається це народження нашого особливого київського жанру міського фентезі. Крута ідея, класна реалізація, спочатку трохи незрозуміло, але вже через декілька сторінок вже дуже цікаво, а в кінці жалко що дуже швидко книжка скінчилася,  сюжет до речі зовсім не скінчився, а тільки почався. Згадуєш Київ який вже трохи підзабув, трамвай на Пущу, знакові місця де вже не бував десятиріччя, але які колись були дуже важливі. Новий цікавий світ вдався, "Геть від Москви" теж, продакт плейсмент смачний.

Ви не уявляєте, скільки часу Талер  висів у мене над душею, щоб я прочитала книгу. Десь з пів року точно. А я пручалась. Не тому, що я не люблю читати, а тому, що фентезі — це не мій жанр. Ну не захоплює він мене. Але не так легко відкараскатись від чувака, який звик приборкувати йожиків (в прямому сенсі) і досягнув в цьому неабиякої майстерності. Тому одного дня, після чергового "ну прочитай, Монова", — я здалась. І отямилась вже на останній сторінці, настільки мене захопив сюжет "Киянина". Чи стану я читати запоєм після цього міське фентезі? Не впевнена, якщо це тільки не буде чергова книга Талера. Чи раджу я вам "Киянина"? Так, безумовно. Особливо поціновувачам жанру.

Скажімо так, я читаю доволі багато книжок. Трохи менше, ніж хотів би, і не завжди тих жанрів, які вважаю за доцільне (мабуть, з дослідницькою метою). А от до жанру фентезі, який обожнював у юності, я охолов настільки, наскільки це взагалі можливо. Заледве попадається хоч щось, що мене не бісить з перших же сторінок. Однак Кирилл Талер написав «Киянина», а я обожнюю Київ – просто дихаю цим містом і чемно називаю окремі його райони персональним місцем сили. До того ж, я трохи завдячую автору розвитком свого власного стилю письма – ще з часів, коли він був штатним журналістом одного молодіжного видання, а я – позаштатним. Тому пропустити роман я точно не міг. І проковтнув його за два дні. Тепер чекатиму на продовження. Як і в будь-якому фентезі, є до чого причепитися з точки зору світу і його логіки. Однак існують книги, де це менш помітно, а є й такі, де просто нудить від кількості запитань, що виникають у процесі ознайомлення з матеріалом. «Киянин», як на мій індивідуальний смак, належить саме до першої категорії. Здається, Кирило гарно вгадав з ідеологією твору і цільовою аудиторією. От я читаю про своє улюблене місто, уявляю ці вулиці і розумію, що подібну історію аж кортить екранізувати. До того ж, як з великим бюджетом, так і з малим – те саме чудово накладеться на арт-гауз і камерне виконання різного ступеня відбитості. Можливо, в останньому випадку вийде навіть цікавіше (бо годі рівнятися на Marvel – то дуже якісне, закамуфльоване і дороге гівно). Лаяти книгу ні за що не буду, кожен знайде свої мінуси. Звісно, що вони є (особисто для мене це два стилістичні нюанси). Однак я ніколи не бачив нічого в цьому жанрі про Київ, і, якщо чесно, мені ліньки шукати. Годі з мене фентезі. «Киянина» - раджу.

Прочитала я книжку "Киянин" Кирилл Талер . І що маю сказати. Можливо, я мало читала українського фентезі, особливо міського, та книга мене вразила. Читається дуже легко. Я немов пірнула одразу в річку містичного Києва, настільки він рідний і знайомий. Це було повне заглиблення в новий знайомий світ. Події відбуваються швидко і рівно, немає такого, що довго нічого не відбувається, а потім трах-бах і все заверті... При цьому немає і перенасичення подіями. Умовою кажучи - градус наростає плавно, конфлікти вирішуються вчасно, а засіки на майбутній твір-продовження зроблені так, що в кінці книги не виникає почуття незавершеного. Так, зрозуміло, що буде продовження, при цьому книга має закінчення. Гармонійне закінчення. Головний герой - Нестор - не є якимось супергероєм, на якого всякі суперсили валяться просто так і він всіх одніммахомпобедахом. Ні. Це дійсно жива людина, зі своїми слабкостями, перевагами, зі своїм цікавим характером. Книгу я прочитала не перериваючись, просто не могла відірватися. Я вітаю Кирила з початком творчості, дуже гідним початком, як на мене. І бажаю успіху і натхнення в продовженні його проекту по світу бокорашів.

Що таке для мене справжнє гарне фентезі? Це коли я не прочитала/подивилась і відмахнулась, а справді намагаюсь відчути себе в цьому світі. Яка була б я, а друзі, рідні, коханий.. Так було із "Доктором Хто", з "Володарем перснів", з циклом "Лабіринти Єхо" врешті решт. А тепер трапився роман "Киянин". Окрім чудової можливості географічно вбудувати себе в цей світ, автор ще й зробив дійсно класну штуку, увівши саме київські зрозумілі слова для позначки здібностей героїв - щек, либідь, хорив тощо. Світ сприймається настільки легко і інтуїтивно, що я дещо вражена - якщо сюжет так насичений подіями та переміщеннями героїв, то атмосфера часто шкутильгає на обидві ноги. Проте навіть при нагромадженні екшену, логіка розвитку сюжету має місце бути, і приємно що головний герой сам розуміє, коли він "довбоклюй", а не просто мері-сью.. Звісно, хочеться більшого розкриття другорядних персонажів, як вони потрапили до рою; якогось пріквелу щодо створення і налагодження структури взаємодії нинішніх бокорашів.. Але на обкладинці написано "серія", а отже все це може трапитися, затравка на другу книгу майорить на останніх сторінках як стяг над Дніпром. До речі, оскільки мозок любить проводити паралелі, поціновувачам Макса Фрая початок роману може бути схожим на "Енциклопедію". Не двіж та хаханьки, а саме мандри містом, те з якою любов'ю воно описано, та сама атмосфера відчувається. Але потім Кирилл Талер  закрутив коней та людей і почалось дуже цікаве)) Отже, читати однозначно варто, хто має російську версію - діліться, я тепер хочу перечитати в оригіналі, а не в голові переклад майструвати

Настав час рецензії для Киянина. Хвилююсь. 😅 Буде трохи спойлерів. 😀 Фантастику свого часу я перечитала різну, всі її різновиди. Не можу сказати, що дуже захоплювалась, але дещо запам'яталось і до сьогодні. Останні ж роки майже повністю перейшла на детективний жанр - більш всього відволікає від реальності, і чим більш кровожерливіший, тим навіть краще. "Киянина" я починала читати обережно, наче ступала на тонкий лід. "Міське фентезі" звучало для мене незрозуміло - що від нього чекати? Я звикла до різних книг, і знаю, що навіть у детективах не одразу з перших сторінок буває захоплюючий закручений сюжет. З теплотою читала опис Києва і улюбленої Оболоні, пізнавала знайомі місця. Сюжет не був закручений - ти наче сам опинився в тому сюжеті, наче відчув, що це відбувалось з тобою самим. Як і герою, нічого було не зрозуміло, страшно, хотілось втекти (закрити книгу і відкласти її на якийсь час), бо раптом там далі буде щось зовсім жахливе? А далі це просто як стрімкий потік - він затягував все більше і більше, і вже не хотілось зупинятись, хотілось взнавати, що буде, навіть якщо закінчиться все не дуже добре. Світ, який створив, намалював Кирило - він вийшов дуже дивовижним і захоплюючим. Я не редактор і не критик, моя думка - лише думка пересічного читача. Я попадаю в цей світ, як і герой - несподівано. Для мене все у ньому нове, незрозуміле, місцями лячне. Але чим далі, тим більше усе відоме укладалось в логічну картину. Кожній дрібниці знаходилось місце. До кінця книги сюжет тримає у напрузі, і ти не уявляєш, що буде у фіналі - чим усе закінчиться. Переплетіння історій старого Києва і сучасного, реальності і фантазії, характерні  і впізнавані риси різних районів, вуличок, і через почуття і думки головного героя відчувається любов автора до міста. З усіма його і яскравими історичними пам’ятками, з його десь тихим, а десь киплячим життям, і з незручностями і недоліками. Тепер завжди буду мати сумніви - чи я зараз у своєму, справжньому Києві? Чи не сплавилась випадково в інший, хоча б на мить? Чи обрала б інший, більш правильний, якби мала таку можливість? Або навпаки, більш тихий ? Люблю і поважаю ті книги, які лишають купу думок і питань. Читала я дуже швидко, і, мабуть, пізніше повернусь і перечитаю ще раз - більш детально, спокійно, повільно. Навіть знаючи. тепер, в чому справа, я хочу знов поринути у цей загадковій світ бокарашів. І з нетерпінням буду чекати на продовження.